Цінні навички для сучасних дітей

На жаль, шкільна система багато в чому ґрунтується на вірі в те, що світ, який її оточує, кардинально не змінюється, у ньому відбуваються лише незначні зміни певних переваг. Найчастіше школа забезпечує комплексом навичок, призначених для оволодіння найбільш затребуваними спеціальностями не так майбутніх, скільки минулих років.

У певному сенсі це виправдано, враховуючи те, що ніхто не може знати, яким насправді буде життя років через 20–30. Пригадайте 1980-і роки, коли персональні комп'ютери були ще досить «молодими», коли факси були передовою технологією зв'язку і коли про високошвидкісний Інтернет можна було лише мріяти.

Ми тоді й уявити не могли, що нас очікує за кілька десятиліть. Більше того, ми, як і раніше, цього не знаємо. І не дізнаємось, бо не вміємо передбачати майбутнє. Отже, виховувати й навчати наших дітей, ґрунтуючись на якихось ідеях про майбутнє, не зовсім правильно.

Як же тоді готувати дочок і синів до такого непередбачуваного світу? Просто треба вчити їх адаптуватись до будь-якої ситуації, справлятись зі змінами, бути готовими до всього, а не до чогось конкретного. Це вимагає зовсім іншого підходу до освіти наших дітей і означає, що треба відмовитись від старих стереотипів і винаходити щось нове.

Треба вчити дітей удома, у сім'ї, викладаючи їм предмети, відмінні від шкільних. Треба вчити їх здобувати знання самостійно, а не годувати ними з ложечки.

Так, для батьків це складний виклик, і більшість з тих, хто експериментує з позашкільною освітою, визнають, що в них немає відповідей на всі запитання, пов'язані з такого роду навчанням. До того ж не існує «ідеальних прийомів». Але ж ми теж учимось разом з нашими дітьми, і наше незнання може бути хорошою можливістю випробовувати, знаходити, відкривати, не спираючись на найпоширеніші методи, які, можливо, і не є для нас оптимальними.

І взагалі, самі методи інколи менш важливі, ніж ідеї. Якщо у вас є цікаві ідеї, для їх утілення ви можете придумати необмежену кількість методів, тому чужі методи можуть мати характер, надмірно обмежуючий вас.

Замість цього давайте розглянемо набір основних навичок, якими діти повинні оволодіти, щоби краще підготуватись до будь-якої ситуації в майбутньому. Ці навички засновані на розумінні того, що світ, в якому ми вчимося, працюємо й живемо, ніколи не стоїть на місці й безперервно змінюється.

1. Уміння ставити запитання. Найбільше ми хочемо від наших дітей як учнів, щоб вони могли вчитись самостійно – самі оволодівали певною системою знань. Адже якщо вони набудуть відповідні навички, у нас не буде потреби постійно вчити їх, оскільки все те, що їм належить вивчити в майбутньому, вони зможуть засвоювати самостійно. І перший крок у процесі самонавчання – це вміння ставити запитання. На щастя, діти роблять це природним чином, нам лише треба заохочувати їх. Звісно, тут важливий і власний (батьківський) приклад. Коли ви й ваша дитина зіштовхуєтеся з чимось для себе новим, ставте запитання, а також з'ясовуйте можливі варіанти відповідей. Робіть це неодмінно разом. Коли дитина ставить запитання, нагороджуйте її, а не карайте (ви, напевно, здивуєтесь, дізнавшись, як багато дорослих не люблять дитячих запитань).

2. Навички вирішення проблем. Якщо дитина може вирішувати проблеми, вона впорається з будь-яким завданням. Нова навичка, нове середовище, нова потреба, нова вимога – усе це просто завдання, які потребують вирішення. Навчіть дитину цього, демонструючи прості підходи, а потім дозвольте впоратися з кількома завданнями самостійно. Не розв'язуйте всі її проблеми – нехай дитина подумає й поекспериментує з різними варіантами вирішення. Похваліть її за докладені зусилля. Поступово ваша дитина буде розвивати впевненість у своїх здібностях вирішувати проблеми, і в результаті для неї не залишиться нічого неможливого.

3. Вибір і виконання проектів. Для дітей не повинно бути нездійсненних проектів просто тому, що вони повинні володіти великим досвідом їх виконання. Будь-яке завдання можна розцінювати як проект і ставитись до його виконання відповідним чином, проявляючи кмітливість і творчий підхід. Працюйте над проектами разом, нехай дитина бачить, як це робиться правильно, і поступово домагайтесь того, щоби з часом дитина виконувала все більшу й більшу частину роботи сама. Коли вона набуде впевненість, нехай вибирає й виконує проекти самостійно. Незабаром усе її навчання перетвориться на серію захоплюючих проектів.

4. Захопленість. Спонукальною мотивацією на навчання повинні бути не мета, не дисципліна, не зовнішня мотивація, не винагорода... а захопленість, азарт до набуття знань. Коли дитина настільки схвильована завданням, що не може припинити думати про нього, вона цілком у нього занурюється і в більшості випадків виконує сумлінно, з любов'ю. Допомагайте дитині знайти для себе те, чим вона дійсно буде захоплена, – це передбачає заняття різними видами діяльності, вибір найбільш захоплюючих з них і допомогу дитині в отриманні реального задоволення від їх виконання. Не перешкоджайте інтересам дитини – заохочуйте їх. Не позбавляйте такі заняття задоволення – робіть їх плідними.

5. Самостійність. Дітей треба навчати самостійності. Поступово, звісно. Потроху привчайте їх самостійно справлятись з виконанням завдань. Навчайте їх цього й на своєму прикладі, спочатку допомагайте їм, потім почніть зменшувати свою участь і в результаті дозвольте їм здійснювати власні помилки. Розвивайте в дітей упевненість у собі, яка приходить разом з успішно виконаними завданнями, і дозволяйте їм самим справлятись зі своїми невдачами. Коли вони стануть самостійними, то зрозуміють, що їм не потрібен учитель, батько або керівник для того, щоб безперервно розповідати про те, що їм треба робити. Вони зможуть керувати собою й бути вільними, зможуть самостійно визначати напрямок свого розвитку.

6. Уміння отримувати задоволення самостійно. Багато хто з нас, батьків, надто опікує й контролює своїх дітей, що змушує їх покладатись на присутність батьків навіть для досягнення щастя. Коли дитина дорослішає, вона не знає, як їй стати щасливою. Вона тяжіє до протилежної статі або відчуває нагальну потребу в товаристві друзів. В іншому випадку починає отримувати задоволення від інших (другорядних) занять – походів у магазин, їжі, відеоігор, Інтернету. Але якщо вже з раннього віку дитина вчиться того, що може бути щаслива сама по собі, граючи, читаючи або фантазуючи на самоті, то набуває одну з найцінніших існуючих навичок. Надайте дітям особистий простір і час (наприклад, увечері) побути на самоті та привчайте їх до цього з раннього дитинства.

7. Співчуття, милосердя. Це одна з найбільш істотних навичок. Нам потрібне співчуття, щоб уміти добре взаємодіяти з іншими людьми, щоби піклуватися про інших людей і самим ставати щасливими, роблячи щасливими інших. Ключову роль у цьому відіграє батьківський приклад. Завжди проявляйте співчуття до вашої дитини й інших людей. Демонструйте його, питаючи дітей про те, що, на їхню думку, можуть відчувати інші люди, і висловлюючи вголос свою думку про це. При кожному зручному випадку розповідайте дітям про те, як полегшувати страждання інших людей, як зробити їх трохи щасливіше за допомогою прояву доброти і як це, у свою чергу, може зробити щасливішою саму дитину.

8. Терпимість, толерантність. Найчастіше ми ростемо в ізольованому середовищі, де люди в основному схожі один на одного (принаймні зовні), а коли вступаємо в контакти з тими, хто відрізняється від звичного нам образу, таке спілкування може викликати в нас почуття дискомфорту, шокувати або налякати. У дітей повинна бути можливість спілкуватися з різними людьми, з людьми різних рас, різного інтелектуального чи фізичного розвитку. Покажіть їм, що відрізнятись від інших – це не просто нормально, це цінується, адже різноманітність – це те, що робить життя таким прекрасним.

9. Уміння пристосовуватись до змін. Коли діти виростають, адаптивність стає однією з основних навичок, тому що світ постійно змінюється, і вміти приймати зміни, справлятись із ними та скеровувати їх – це велика конкурентна перевага. Якщо людина вміє адаптуватись до мінливих ситуації, це допомагає їй, особливо в порівнянні з тими людьми, хто чинить опір змінам і боїться їх, хто встановлює цілі та плани й намагається суворо дотримуватись їх, незважаючи на погіршення здоров'я та відсутність об'єктивних можливостей для їх реалізації. Така ригідність менш корисна в мінливому навколишньому середовищі, ніж гнучкість і вміння пристосовуватись. Дуже важливо у кожному зручному випадку демонструвати дітям приклад використання цієї навички. Пріоритетом повинна стати демонстрація дитині розуміння того, що зміни – це нормально, що ви можете адаптуватись до них, що можете знайти й використовувати появу нових можливостей, яких не було раніше.

Життя – це пригода, і вона іноді йде «неправильним» курсом, порушуючи будь-які наші плани, у ній відбувається щось зовсім інше, ніж те, чого ми від неї чекали. У цьому й полягає принадність життя.

Ми не можемо дати нашим дітям потрібний набір інформації, необхідної для тих унікальних особливостей кар'єри, яка їх чекає, адже ми не знаємо, що принесе із собою майбутнє. Але ми можемо підготувати їх в умінні адаптуватись до чого завгодно, вивчати що завгодно, вирішувати які завгодно проблеми, а в двадцять років подякувати нам за це.